Як краще говорити?

Типи відповідей

Тактика відповідей на екзамені - справа виключно індивідуальна. Стилів екзаменаційних відповідей є, мабуть, стільки, скільки тих, хто складає екзамени. Здебільшого ці стилі дуже схожі один на другий і не враховують конкретні обставини того чи іншого екза­мену. У зв'язку з цим ми виділили кілька типів відповідей і зробили спробу показати, в якій ситуації вони мають переваги над іншими.

Перший тип - "Кавалерійська атака"

Він являє собою швидкий потік інформації, який, наростаючи, мов снігова лавина, падає на екзаменато­ра. Усім своїм виглядом, високою швидкістю відповіді, мінімальними паузами абітурієнт демонструє не тіль­ки, безмежність своїх знань, а й шанобливе ставлення до часу екзаменатора.

В ідеалі цей потік інформації за інтенсивністю пови­нен весь час наростати. На практиці, коли ви відчуєте, що екзаменатор, який спочатку уважно слухав вас, по­чав виявляти нетерпіння (почав вовтузитися, схилив голову на спинку стільця тощо), - визначте який-не-будь складний вузол проблем і зробіть вигляд, що ви із задоволенням обговорюватимете деталі. У таких ви­падках екзаменатор звичайно говорить: "Добре. Друге питання".

Якщо він цього не зробив, вам треба якомога швид­ше викрутитися з цієї ситуації і через деякий час зро­бити другу спробу. Звичайно існує ризик, що вас не спинять і доведеться припинити виклад уже оголоше­ної, але не зовсім знайомої вам теми.

Але переваги цей метод має чималі. Якщо грамотно використовувати його, він приведе вас до п'ятірки. Зокрема, дає змогу непомітно для екзаменатора "прос­кочити" нечіткий, заплутаний, а то й невивчений фрагмент тієї чи іншої теми. Крім того, він значною мірою позбавляє вас від додаткових запитань.

Використовуючи прийом "кавалерійської атаки", треба пам'ятати, що, коли людина вимовляє більше 2-3 слів за секунду, співрозмовник, як правило, не ро­зуміє її. Отже, якщо ви хочете, щоб вас зрозуміли, го­воріть повільніше критичної швидкості мовлення; як­що в якийсь момент вашої відповіді розуміння вам ні до чого, відповідайте якомога швидше. Але й тут, зро­зуміло, є ризик, просто кажучи, "нарватися".

Другий тип - "Вільний політ"

Ви сідаєте перед екзаменатором, відкладаєте аркуш з відповіддю вбік і, демонстративно не зазираючи в нього, починаєте відповідати. Як правило, це справляє добре враження.

Такий тип відповіді можна використовувати лише за умови, якщо ви добре знаєте питання. Темп відповіді в цьому разі може бути довільний, найчастіше помірний. У такому ключі добре складати екзамени з суспільних дисциплін. Екзаменатор обов'язково зацікавиться вами, що дасть шанс перетворити моно­лог на діалог. Якщо вам це вдасться, можете вважати, що ви вже одержали відмінну оцінку, - за умови, звичайно, що коректно поводитиметеся під час діалогу, уважно слухатимете екзаменатора, ні в якому разі не перебиватимете його і по можливості не сперечатиме­теся з ним (за винятком варіанта "провокація", про який мова йтиме далі).

Такий тип відповіді рекомендують використовувати також, якщо ви поверхово знаєте питання, не маєте змоги показати всю глибину знань, або коли є прога­лина в знаннях з цього питання, хоча загальна еру­диція з предмета чи проблеми дуже висока.

Таким чином, головні переваги цього типу відповіді - його гнучкість і діалогічність. Діалог завжди кращий за монолог, бо, по-перше, ви виграєте час, а по-друге, дістаєте додаткову інформацію від екзаменатора.

Третій тип - "Доповідь"

Це - дуже невигідний тип відповіді. Той, хто читає свої записи, не відриваючи очей від аркуша паперу, навіть якщо відповідь буде правильною і повною, все одно не справить враження. Як визнають викладачі, такий тип відповіді свідчить, що абітурієнт, хоча й знає матеріал, але вільно ним не володіє.

Насправді більшість абітурієнтів, які відповідають читаючи, мають здебільшого глибокі знання, а відповідають так тому, що не можуть подолати хвилю­вання. Справа в тому, що з посиленням хвилювання обсяг уваги людини звичайно скорочується. Психо­лог Істербрук, який визначив у 1959 р. функціональ­ну залежність між особливостями уваги та екзаме­наційною тривожністю, стверджував: тривожність у ситуації екзамену залежить від зростання взаємо­пов'язаних гнітючих переживань і думок, що народ­жуються від погляду на власні здібності "з боку". Ці переживання не тільки не роблять внесок у розв'язан­ня завдання, а й відвертають увагу абітурієнта від власної відповіді. У підсумку той, хто складає екза­мен, як виявляється, не може відірвати погляд від своїх записів.

Якщо ви відчуваєте труднощі, коли викладаєте знання під час усного екзамену, вам треба серйозно зайнятися цією проблемою. Найефективніший спосіб її розв'язання полягає в тому, щоб навчитися без уск­ладнень вимовляти невеликі монологи в присутності кількох чоловік. Якщо ви вільно і легко зможете при­вернути їх увагу своєю розповіддю, нічого страшного з вами не станеться. В будь-якому разі спробуйте підго­тувати проміжні варіанти: під час відповіді дивіться не на екзаменатора і не на аркуш, а відведіть погляд тро­хи вбік або, читаючи відповідь з аркуша, періодично дивіться на викладача. Поспостерігайте, як читають текст професійні диктори інформаційних теле­програм.

Четвертий тип - "Ефективна кінцівка"

Ефективна кінцівка має бути неодмінно під час будь-якої відповіді, але тоді, коли вам не вдалося ні нав'язати діалог, ні спромогтися на те, щоб вас спини­ли. Отже, закінчувати відповідь доведеться вам самим і робити це треба якомога ефектніше. Яскравий прик­лад, вдала цитата і глибокі висновки плюс складне запитання екзаменатору - ось головні особливості кінцівки відповіді в цьому варіанті.

Треба мати на увазі, що увага екзаменатора до вас під час відповіді має V-подібний характер, тобто макси­мальна на початку і в кінці відповіді. Через те вдалий вступ і яскрава кінцівка - запорука високої оцінки.

Стандартна кінцівка, до якої вдаються на екзамені із суспільних дисциплін, - це так званий "зв'язок із су­часністю". Здатність "пов'язати" з сучасністю тему ва­шої відповіді свідчить, "що ви не тільки добре знаєте матеріал, а й готові застосувати знання на практиці.

П'ятий тип -"Квантовий викид"

Людина не може протягом тривалого часу сприйма­ти інформацію на одному й тому самому рівні. Підне­сення й спади уваги з боку екзаменатора неминучі. Че­рез те корисно "розбити" відповідь на кілька частин. Зміст кожної повинен мати приблизно такий харак­тер: визначення, твердження, потім аргументація, до­ведення, далі приклади, факти і в кінці фрагменти-висновки, повторення основних положень. Між цими частинами відповіді треба витримати невеликі паузи.

Цей тип відповіді рекомендуємо застосовувати в та­ких ситуаціях: структурою запитання передбачено йо­го поділ на кілька частин; запитання відносно складне, і його треба висвітлювати поступово; екзаменатор - людина флегматична, педантична і врівноважена, не любить поспіху, поважає розміреність і послідовність; екзаменатор - людина похилого віку.

В останньому варіанті викладачу важко оцінювати обсяг інформації, і, щоб його увага не відволікалася, треба робити паузи. Тим самим ви створите передумо­ви для адекватної оцінки ваших знань. Крім того, ваша послідовна відповідь справить на екзаменатора добре враження. Справа в тому, що в людей похилого віку поступово знижується швидкість розумових процесів, зате зростає обсяг знань. Відповідно в дорослих неми­нуче змінюється ієрархія цінностей: великою мірою перевага віддається досвіду, а не кмітливості. Якщо 20 років тому такий викладач охарактеризував би "іде­ального абітурієнта" як рухливого, тямущого, що схоплює все дуже швидко, то тепер для нього ці харак­теристики зводяться до вдумливості, розсудливості, послідовності.

Шостий тип - "Тет-а-тет"

Цей прийом "працює" здебільшого, коли екзамени складають молодому викладачу.

Спочатку уточнимо поняття "молодий викладач". Маємо на увазі не стільки вік екзаменатора, скільки його самооцінку як викладача.

Молодий викладач - це той, хто ще не відчув себе в ролі екзаменатора, невпевнений у своїх діях, і тому відчуває труднощі в професійному плані. Щоб його особисті труднощі не позначилися на вашій оцінці, треба добре додержувати статусні межі.

Молодих викладачів умовно можна поділити на дві групи.

Перша група - неагресивні (переважно жінки). Во­ни, як правило, невпевнені, що добре видно з по­ведінки. Погляд їх звичайно спрямований униз, міміка збіднена і скута. На абітурієнта вони не дивляться, за­уважень майже не роблять, додаткові запитання став­лять рідко, бо уникають прямого контакту з абітурієнтом. Вони погано сприймають паузи у відповіді, бо в цьому разі потрібна ініціатива з їхнього боку.

Рекомендації. Під час відповіді треба бути обереж­ним, бо самолюбство такого екзаменатора дуже легко зачепити. Взагалі всі люди із заниженою самооцінкою схильні трактувати нейтральні реакції співрозмовника як негативні. Якщо замість "так", ви скажете "угу". то вас можуть запідозрити в іронії, в'їдливості, глузу­ванні тощо, отже, стежте за тим, щоб ваші реакції були зрозумілими і однозначними. Будь-якого натяку на підтекст, ніяких двозначних інтонацій і жестів! Надто велика ймовірність того, що все це буде сприйнято як неповага до екзаменатора. Відповідайте неголосно і розмірено, не робіть тривалих пауз, намагайтеся не ди­витись довго на екзаменатора, інакше в нього з'явить­ся відчуття, що його "розглядають" і "оцінюють". У разі найменшої спроби з його боку сказати хоч що-не-будь, припиніть відповідь і виявіть максимум уваги.

Друга група - агресивні (переважно чоловіки). Зовні такі екзаменатори зовсім не схожі на попередніх. Вони прискіпливо розглядають того, хто відповідає, начебто приймаючи уявний виклик, постійно втручаються у відповідь, супроводжуючи її масою зауважень. Вони люблять ставити несподівані запитання, іноді штучні. Відзначаються підвищеною активністю, неприродни­ми позами, великою кількістю маніпулятивних дій (стукають по столу ручкою, поправляють волосся або окуляри, притупують ногою, покусують ручку, торка­ються пальцями обличчя тощо).

Рекомендації. Оскільки такі екзаменатори люблять сперечатися і ставити додаткові запитання, в супереч­ку абітурієнта вони втягують, звичайно ж, не для того, щоб з'ясувати його точку зору, а щоб довести йому, який він тупоголовий. Найголовніше - не устрявати в суперечку, все одно ви в ній програєте. Під час відповіді посилайтеся на "авторитети", у разі відсут­ності однозначного рішення якої-небудь проблеми - обов'язково назвіть альтернативні варіанти. Якщо вам ставлять багато додаткових запитань, не розгублюйте­ся. По-перше, не поспішайте відповідати відразу, обміркуйте свою відповідь. По-друге, поставте екзаме­натору запитання-уточнення, відповідати на які йому швидко набридне. По-третє, відповідайте докладно, навіть дуже докладно - все одно більше певного часу вас гризти не будуть.

Отже, найголовніше - не виявляти агресивної ре­акції у відповідь на агресію екзаменатора. Ви не по­винні ні нападати, ні захищатися. Вам треба поводити­ся доброзичливо й ігнорувати всі випади і чіпляння.

Тактичні "дрібниці"

Знання предмета і вдала побудова відповіді майже завжди дадуть вам 100-відсоткову гарантію успіху, але не слід недооцінювати й деталі, які мають вирішальне значення, коли шальки терезів коливаються між дво­ма можливими оцінками. Наводимо кілька практич­них рекомендацій, залишаючи за читачами право "взя­ти їх на озброєння".

1. Відповідайте послідовно. Намагайтеся до­тримуватись послідовності запитань у білеті. У скрут­них випадках, коли ви погано знаєте перше запитан­ня, починайте відповідь з другого. Ні в якому разі не просіть дозволу в екзаменатора, не демонструйте своєї невпевненості і поганого знання першого запи­тання.

2. Акцентуйте важливі слова.Це надасть вашій мові виразності, чіткості і переконливості. У будь-яку звичайнісіньку фразу можна вкласти стільки значень, скільки в ній слів і навіть більше. Наводимо приклад із книжки А.Арго. Вибравши фразу "Дайте мені склянку чаю", автор показав різноманітність її змісту залежно від акцентованого слова. Якщо зробити наго­лос на першому слові, то матимемо таке: "Досить бала­канини! Я прийшов стомлений, змучений спрагою, - дайте склянку чаю, а потім я розповім вам усі новини". Наголос на другому слові вже можна розуміти так: "Сусіду праворуч дали, сусіду ліворуч дали - всім на­лили, а про мене забули. Чому так? Дайте і мені, якщо всім даєте..." і т. д.

3.Змінюйте темп мовлення.Це надасть вираз­ності вашим словам. Якщо ви хочете підкреслити щось - зменшіть темп. Ось як описав сучасник один з улюблених прийомів, який використовував Лінкольн, прагнучи надати переконливості своїм словам. Він ви­мовляв кілька слів дуже швидко; коли ж підходив до слова або фрази, які хотів підкреслити, уповільнював свою мову і робив наголос на цьому слові, а потім із швидкістю блискавки закінчував на ньому.

4.Змінюйте тональність голосу.Дикція, тембр і сила голосу за своєю природою тісно пов'язані з фізіологічними особливостями людини і залежать від її психічного стану. Ще в "Книжці цікавих історій", на­писаній Абуль-Фараджем у XIIIст.. дано поради, як за голосом дізнатися про різні риси людини: "Той, хто розмовляє, поступово знижуючи голос, безперечно чимось глибоко засмучений; той, хто говорить тихо, -полохливий, як ягня; той, хто говорить пронизливо і безладно, - дурний, як коза".

Найбільше шкодить вашій відповіді монотонність. Вона робить відповідь сірою, породжує в екзаменато­ра нудьгу і роздратування.

Якщо ви помітили, що говорите монотонно, спиніть­ся на секунду. Намагайтеся не просто викладати ма­теріал, а розмовляти з екзаменатором. Не допускайте, щоб тональність вашого голосу була одноманітною. Бернард Шоу говорив, що існує тільки один спосіб на­писати слова "так" і "ні", але є п'ятдесят способів їх вимовити.

Хочете вірте, хочете ні, але в Австралії в 1975 р. суд вимагав від однієї фірми відшкодувати збитки і спла­тити всі лікарняні витрати її службовцю, який по­калічив щелепу, позіхнувши під час роботи. На думку суддів, позіх був спричинений дуже нудною обстанов­кою на робочому місці постраждалого, отже, йдеться про типове трудове каліцтво. Вважаємо, що висновки ви зробите самостійно.

5. Не забувайте про свій зовнішній вигляд.Аку­ратний, охайний одяг не тільки підніме вас в очах екзаменатора, а й надасть вам більшої впевненості в своїх силах. Коли люди мають гарний вигляд, їм лег­ше досягти успіху або розв'язати складну проблему.

Відомий норвезький скрипаль Арве Телефсен провів цікавий експеримент. Одного разу він одягнув пом'яті брюки, старе пальто, насунув поношену шапку і, ставши на одному з перехресть Осло, почав грати. Кілька пере­хожих, не пізнаючи відомого скрипаля, все ж зупинили­ся і вслухалися в гру "вуличного музиканта". Одні його хвалили, інші критикували, а хтось з перехожих сказав: "Талант у нього, мабуть, є, але бракує віртуозності". "Я хвилювався як ніколи, - сказав згодом Телефсен. - Я так побоювався, що люди не зупинятимуться".

6. Стежте за мімікою.Якщо ви відповідатимете холодно і недбало, всім своїм виглядом показуючи, якою неприємною для вас є процедура екзамену, то невдовзі й екзаменатор почне переживати таке саме відчуття, оскільки такий настрій заразливий. Це не оз­начає, звичайно, що ви повинні постійно посміхатися. Лише привітність і відкритість, а також те, що вам подо­бається складати екзамени саме цьому викладач}', - усе це повинно читатися на вашому обличчі.

Міміка як джерело інформації під час спілкування має значно більше значення, ніж це може здатися на перший погляд. В.Франкл на підставі опитування ме­дичного персоналу неврологічного відділення лікарні встановив, що хворих на афазію (порушення мови аж до її повної втрати), значно легше зрозуміти, ніж пацієнтів, які вільно розмовляють, але амімічні, тобто позбавлені міміки.

Є багато описів того, які емоції й почуття передають ті чи інші компоненти міміки.

Наприклад, посмішка, що супроводжується підня­тими бровами, свідчить про готовність підкоритися, а посмішка з опущеними бровами означає перевагу. Тривале вирячування очей, без короткочасного заплю­щення, в поєднанні із посмішкою тлумачать як погрозу.

Короткочасне заплющення очей, навпаки, вважають заспокійливим елементом міміки. Якщо ж воно супро­воджується усмішкою, то сприймається досить пози­тивно: "Я довіряю вам. - бачите, я навіть заплющую очі".

Коротше кажучи, усміхнутися правильно - зовсім не просто. На думку американських соціологів, 60% лю­дей не вміють цього робити. У Нью-Йорку ще в 1974р. був відкритий спеціальний інститут, де за 200 доларів вчать посміхатися "за всіма правилами".

7. Контролюйте свої жести.Вони є зовнішнім виявом вашого внутрішнього стану. Крім того, несуть інформацію про вас і ваші знання, як і ваша мова. Під час відповіді намагайтеся використовувати тільки ті жести, які мають природний вигляд. Перед екзаменом попрактикуйтеся, змусьте себе, якщо це потрібно, ко­ристуватися жестами. Майте на увазі: у екзаменатора складеться загальне враження про вашу відповідь й на підставі (можливо і не завжди усвідомлено) вашої жестикуляції.

Як твердять американські психологи Ніренберг і Колеро, жести, хоч і не завжди, відповідають за своїм значенням тому, про що людина говорить, але завжди виявляються правдивішими за слова. Через те вва­жаємо за потрібне спинитися на окремих жестах, які екзаменатор може витлумачити певним чином.

Насамперед зверніть увагу на свої руки. Міцно стиснуті руки - жест підозри і недовір'я; така поза не сприяє контакту із співрозмовником. Люди з міцно стиснутими руками напружені, спілкування з ними ускладнене. Коли ж ви одночасно виявляєте й жести неспокою - клацаєте ковпачком ручки, постукуєте по столу або по підлозі ногою - таку поведінку екзамена­тор може витлумачити як незнання або невпевненість.

Такий самий ефект справляють схрещені на грудях руки. Це захисна стіна або фіксована позиція, з якої людина не хоче зійти, особливо коли кисті рук дуже напружені. Усе це нерідко спричиняє відповідну ре­акцію екзаменатора.

Людина, яка сидить із схрещеними ногами, також не справляє враження контактної або впевненої в собі. Така поза означає вияв конфронтації, протистояння. Не горбтеся, не підносьте ваші записи близько до об­личчя. Якщо руки виказують ваше хвилювання, краще сховайте їх під стіл. Пам'ятайте, що скутість, відсутність жестів - найгірше, що ви можете запропо­нувати екзаменатору. Ідеальний варіант полягає в то­му, щоб використати жести, начебто не помічаючи їх (як ви не помічаєте повітря, яким дихаєте).

Знання мови жестів допоможе вам правильно оціни­ти й поведінку вашого екзаменатора. Про критичність, негативне ставлення до вас свідчитимуть такі ознаки: підборіддя екзаменатора спирається на долоню, вказівний палець витягнутий уздовж щоки, решта роз­ташована нижче рота. Якщо до того ж це супровод­жується відхиленням корпусу тіла від співрозмовни­ка - справи ваші геть кепські, хід відповіді треба негай­но перебудовувати.

Кiлькiсть переглядiв: 647

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.